«Час і досі не загоїв рани, цей одвічний біль...»
Війна...., яке коротке і страшне слово... Це смерть, сльози матерів, наречених, що не долюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.

     Пам’ять. Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить душу, збуджує уяву.
   Війна...Чорним смерчем пронеслись над рідними просторами, зачепила багато родин , які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.
   У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які рано пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки.
   Війни бувають різними. Брудними, неоголошеними...Та хіба війни бувають чистими? Будь яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.
           Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.
           Геройство. Біль. Дочасна сивина.
           Прокляття чаша випита до дна.
           Жорстока тиша. Вибухоподібна.
           Війна. Війна. Війна.
   Сучасні війни ще не знайшли свого повного і об’єктивного висвітлення та аналізу. Вони залишаються «білою плямою» новітньої історії . Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів , котрі не сказали: « Мамо, я живий...». Сучасні війни об’єднали колишніх воїнів-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
   Починаючи з 2004 року в Україні щорічно згідно з Указом Президента відзначається День вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав.
   Чи треба взагалі згадувати війну?
    Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже : « Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було.
    Бібліотечні працівники за допомогою бібліотечних форм роботи донесли до читачів інформацію про долі, подвиги сучасних воїнів.
    І допомагають нам в цій справі КНИГИ

.