На вікні свіча миготіла,
Кривді з-за плеча тріпотіла,
До правди летіла.
Там де рідний край,
Де Україну голоду нагай
Шмагав до згину
Не день, не годину...

Богдан Стельмах «Свіча» 

   У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів . Наймасштабнішим із них був голодомор 1932–1933 років.

   Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

   Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.
   У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.
    Нині доля Батьківщини в Ваших руках. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.
    Наводимо приклади найяскравіших художніх творів:
Улас Самчук «Марія».
Василь Барка «Жовтий князь».
Андрій Малишко «Ревуть зі Сходу крикуни» (1964, зі збірки «Вірші з шухляди»).
Анатолій Дімаров «На коні й під конем».
Іван Багряний «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (лист-памфлет).
Казимир Малевич «Людина, що біжить» (картина, варіант назви: «Селянин поміж хрестом і мечем»).

   Додатково можна переглянути художні та документальні стрічки (представлено за хронологією):
«Незнаний голод» (Т. Гукало, 1983)
«Жнива розпачу» (С. Новицький, 1984)
«Під знаком біди» (К. Крайній, 1990)
«Голод-33» (О. Янчук, 1991)
«Пієта» (М. Мащенко, 1993)
«Маленьке життя» (О. Жовна, 2008)
«Пейзаж після мору» (Ю. Терещенко, 2008)
«Окрадена земля» (Ю. Луговий, 2012)
«Поводир, або Квіти мають очі» (реж. О. Санін, 2014)
«Гіркі жнива» (Дж. Менделюк, 2017)
«Гарет Джонс» (А. Холланд, 2018)

Використані джерела:
https://nenc.gov.ua/wp-content/uploads/2015/11/gm.pdf
https://www.pdau.edu.ua/content/vyhovna-godyna-prysvyachena-dnyu-pamyati-zhertv-golodomoru 
https://naurok.com.ua/post/den-pam-yati-zhertv-golodomoru-praktichni-poradi-vchitelyam-dlya-provedennya-uroku-pam-yati