До 105 –ї річниці від дня народження письменника, публіциста, вченого-філолога
(1918-1995)
Вічне слово Гончара
В гостині нашій промовляє,
Світлішає печаль Дніпра,
Як хвиля тут його стрічає.
Він, як гончар, творив слова,
Щоб людям в спадок передати.
Слова його – завжди солдати,
Плацдарми, ювілейні дати.
В них час Гончарно ожива.
Він мрійник, чарівник краси,
Зоревим сяйвом перевитий.
В нім сорок п'ятий цвіт весни
Вдовиною сльозою вмиттий.
Звучать у тронках голоси...
Всі прапори до нас – у гості, -
Непереможний цвіт весни
Несуть в серцях прапороносці.
(Костянтин Дуб)
Є в літературі імена, без яких годі уявити саму літературу. От і нам, сучасникам Олеся Гончара, неможливо уявити собі буття нашої рідної культури без його імені. Народився він 3 квітня 1918 року на Дніпропетровщині, рано втратив матір, жив зі своєю бабусею. Навчаючись в школі, любив мову і літературу.
Велике враження на нього справили твори українських класиків та книги сучасного письменства. Закінчив Харківський технікум журналістики, вступив до Харківського університету, далі розпочалося воєнне життя (1941 р.)
З полум’я війни Гончар вийшов живим, продовжив навчання та літературну діяльність.
Твори О. Гончара читати не тільки цікаво, а й легко. Мова його творів, діалоги персонажів доступні, зрозумілі. Його майстерні словесні набутки ставали з часом усе міцнішими і необхіднішими, переходили від покоління до покоління, єднаючи час і простір.
В українській культурі є безумовний феномен Олеся Гончара. Класик у двадцять вісім років, лауреат усіх найвищих премій, герой, академік, улюбленець мільйонів читачів, кришталево чистий взірець совісності і громадянської мужності Гончар - явище того порядку, що й Сковорода, Шевченко, Франко, Леся, Тичина, Довженко, Рильський. Він належить до найосвіченішої когорти національних СВІТОЧІВ. Олесь Гончар - особа неординарна вже тим, що він творець, творець прекрасного. Гончар є одним з тих діячів, які ревно плекають новочасне українське Відродження.
Основні дати життя та літературної діяльності Олеся Гончара
4 квітня 1918 – народився Олесь Гончар /Олександр Терентійович Біліченко/ у селищі Ломівка в передмісті Дніпропетровська
1925 – вчився у с.Суха, потім у с. Хорішках Полтавської обл., 1933 – після закінчення семирічної школи в с. Бреусівка Козельщинського р-ну працював в редакції районної газети „Розгорнутим фронтом” (с. Козельщина)
1933-1937 – навчався у Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського; по закінченні недовго працював учителем у с. Мануйлівка, потім – в обласній молодіжній газеті „Ленінська зміна”
1937 – почав друкуватися у „Літературній газеті”, „Піонерії”, „Комсомольці України”, „Молодому більшовикові”
1937 – вступив на філологічний факультет Харківського університету
1938-1941 – опубліковано новели „Іван Мостовий”, „Черешні цвітуть”, „Орля”, повість „Стокозове поле” (журнали „Молодий більшовик”, „Радянська література”)
1941 – 1945 – учасник Великої Вітчизняної війни нагороди: ордени „Слави” і „Червоної Зірки”, три медалі „За відвагу”, медаль „За оборону Києва”
1946 – закінчив Дніпропетровський університет (дипломна робота „Новели Василя Стефаника”), асистент кафедри української літератури цього університету; переїзд до Києва, вступ до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України; початок професійної літературної діяльності
1946-1948 – вийшли романи „Альпи”, „Голубий Дунай”, „Злата Прага” ,які склали трилогію „Прапороносці”, уперше опубліковану у журналі „Вітчизна” 1947-1959 – опубліковано повість „Земля гуде”(1947), збірки оповідань „Новели”(1954), „Весна за Моравою”(1949), „Південь”(1951), „Чари-комиші”(1958), „Маша з Верховини”(1959) та ін., повісті „Микита Братусь” (1951), „Щоб світився вогник”(1959), романи - дилогія „Таврія” (1952), „Перекоп” (1957), книги нарисів „Зустрічі з друзями” (1950, про Чехословаччину), „Китай зблизька” (1951)
1959-1971 – Голова правління Спілки письменників України
1960 – роман „Людина і зброя” (Державна премія УРСР ім. Т.Г.Шевченка, 1962)
1961 – книга нарисів „Японські етюди”
1963 – роман у новелах „Тронка”
1968 – роман “Собор”, вилучений з літературного обігу на 20 років
1970-1976 – роман „Циклон”(1970), повість „Бригантина” (1973), роман „Берег любові” (1976)
1973 – Голова Українського республіканського комітету Захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру 1978 – Академік АН УРСР
1980 – роман „Твоя зоря” (Державна премія, 1982), збірник статей „Письменницькі роздуми”
1986 – повість „Далекі вогнища”, новели „Корида”, „Чорний яр”, „Двоє вночі”, повість „Спогад про океан”
1992 – почесний доктор Альбертського університету (Канада)
1993 – Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав Олеся Гончара „Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років”
14 липня 1995 – помер, похований у Києві на Байковому кладовищі
Олеся Гончара з нами немає. Твори письменника навічно вкарбовані в українську літературу.
Запрошуємо наших читачів до бібліотеки!
Використані джерела:
https://naurok.com.ua/urok-pozaklasnogo-chitannya-vi-tak-i-ne-znaete-pravdi-vsie-besida-za-opovidannyami-olesya-goncha
https://naurok.com.ua/konspekt-uroku-z-ukra-nsko-literaturi-v-11-klasi-na-temu-o-gonchar-za-mit-schastya-krasa-y-sila-k
http://library.dnu.dp.ua/virt_gonchar.html
