До дня народження Григорія Сковороди
Народився найвідоміший філософ України 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Змалечку відзначався великим бажанням до науки і знань, схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу. У 1738 році батьки віддають дитину на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків, бо здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька.
У 1750 році трапляється нагода, яку Г.Сковорода і використав, - вирушити у тривалу поїздку за кордон. Він відвідує Словаччину, Польщу, Австрію та Німеччину, де знайомиться з місцевим життям, вивчає звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись із якої в Україну, Г.Сковорода поринає у педагогічну діяльність. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей. Саме за недотримання класичних методів викладання його звільняють. Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім «я», і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів. Усе більше і більше віддаляючись від суєтності, він з хвилюючим самозреченням наближався до найпривабливішого свого пристанища — "любомудрості".
Протягом 1759 - 1769 років Г.Сковорода працює як викладач поетики й етики в Харківському колегіумі. Потім понад чверть століття мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. Не міг всидіти на одному місці, постійно був у русі, звідусіль його звільняли, бо не зраджував принципам і своїм переконанням. З 1753 по 1785 рік мандрівний філософ пише переважну більшість своїх поетичних творів, що пізніше створили збірку "Сад Божественних пісень".
Григорій Савич Сковорода помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: "Світ ловив мене, та не спіймав". Під час неспровокованої агресії російські ракети вдарили по музею Сковороди на Харківщині. Музей зруйновано, але пам’ятник на місці поховання встояв.
Іконічний образ Сковороди – це мандрівник з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія та його власні рукописи. І обов’язково - сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість вже ходив із ціпком, ніби якийсь пророк.
Перший біограф Сковороди, його учень і друг Михайло Ковалинський стверджував, що Григорій Савич мав до росії «постійну відразу», бо «любив свій рідний край, свою любив Україну». А Україна любить і поважає Г.Сковороду, віддаючи належну шану його творам і його філософії життя.
Використані джерела:
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1677
https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-filosof-hryhoriy-skovoroda-300-rokiv/32145420.html
