“Безвусі,юні, вічно молоді,
Ви склали голови за рідний Київ,
Скріпивши крок державницькій ході,
Вписавши подвиг у свободи вияв”
Яр Славутич ( Григорій Жученко)
Події 29 січня 1918 року, які живуть в душі українського народу, і сьогодні - ятрять його серце. Кажуть : „Хто не знає свого минулого , не вартий і майбутнього”. Це дійсність. Саме тому ми повинні знати історію , що донині, полита кров’ю і сльозами наших людей.
Однією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами , легендарний подвиг української молоді.
З 29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач – Київ, уже більше століття є націонольним символом для десятків поколінь, борців за свободу та незалежність.
22 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Уніварсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте ,більшовицька влада ніяк не хотіла миритися зі свободою українців і оголосили загальний наступ на Україну. В середині січня почали просуватися на Київ.
Основу українських добровольців складали бійці: 1-шої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького, помічний студентський курінь Січових Стрільців, студенти університету Св. Володимира, Київської політехніки та Народного університету, гімназисти.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко (командир 1-ї юнацької школи ім. Б. Хмельницького), наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону.
Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р.
29 січня 1918 року на залізничній станції, поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, розпочався бій.
Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед.
Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати.
Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу - настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав.
Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає одного взводу студентів, що стояв найближче до станції.
27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня були розстріляні або замордовані. Згодом, їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини «Пам’яті тридцяти».
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі-
Український цвіт!-
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого зазнявся воїн?
Боже, покарай!-
Понад все вони любили
Свій коханий край.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.. На сьогоднi вiдомi прiзвища
Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності.
Цей день став днем усієї молоді України.
Могила героїв буде тим дзвоном,
що взиває до живих. Приходитимуть нові покоління й вони пам'ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали, – молодість, надії й саме життя за волю України. Вони не загинули – вони пішли в безсмертя! Слава героям!
Минає рвучко рік за роком,
Нестримно дні пливуть,
І у віки залізним кроком
Герої Крут ідуть.
І креслять їх осяйні тіні
В безсмертя славну путь.
В віках віків бійці нетлінні
Герої Крут не вмруть.
Використані джерела:
https://uk.wikipedia.org/
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/
https://racurs.ua/ua/