"Я маю в серці те,що не вмирає"
          Леся Українка

  Серед прекрасного сузір’я жінок письменниць, яке прикрашає українську літературу, незгасною зорею сіяє ім’я Лесі Українки. Талановитої майстрині художнього слова, твори якої збагатили скарбницю української духовної культури.

  25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському, в сім’ї Косачів народилася донечка, якій дали ім’я Лариса.
Їхня родина була знана волелюбними і літературними традиціями.
  Батько, Петро Антонович – поміщик, статський радник, який дуже любив літературу, живопис.
  Мати – відома українська письменниця, Олена Пчілка. Людина освічена, енергійна, походила з родини Драгоманових.
  Батьки Лариси Косач багато уваги приділяли вихованню дітей (їх було шестеро). Розвивали цікавість до літератури і мистецтва, вивченню мов.

   У січні 1881 року під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася, що призвело до туберкульозу кісток та суглобів. Місяць вона не підводилась. Важка хвороба не дала дівчинці ходити до школи. Вона не закінчила жодного навчального закладу.

 Учителями Лариси були батько, книги і життя. Вона мала феноменальні здібності до вивчення мов. Знала майже всі основні європейські, а також старогрецьку та латинську мови. Французькою, італійською, німецькою могла писати навіть вірші. З 13 літ Лариса Косач активно пише вірші під псевдонімом  

Леся Українка.

  Тридцятилітня війна з туберкульозом гнала її світами. Болгарія, Італія, Швейцарія, Єгипет, Австрія – ось неповний перелік подорожей Лесі. Ні краса цих країн, ні лагідність їх південного клімату не приносили їй душевного спокою. Чужина завжди викликала тугу за рідним краєм, серце рвалось на Батьківщину. А зловісна хвороба відмірювала останні роки життя.

   Вона перенесла дві операції. Пізніше туберкульоз зачепить легені і проникне в нирки. Та Леся не корилася хворобі.  Віра в перемогу над складними обставинами життя, спричиненими недугою, звучить у вірші «Сontra spem spero!».

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! Я буду крізь сльози сміятись.
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! – Геть думи сумні!

  На початку ХХ століття Леся Українка утверджує себе в новому для неї жанрі – драматичної поеми. Хто не знає її відомих творів: «Одержима», «Кассандра», «Осіння Казка», «Бояриня», «Лісова пісня».

   На світанку 1 серпня1913 року, в Сурамі, в оточенні рідних та друзів,письменниця померла.
3 Кавказу привезли тіло Лесі до Києва, де вона похована на Байковому кладовищі.
  Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя - життя сповнене любові, добра, неймовірної сили волі. Могутній розум, геніальний художній хист зробили її однією із найвеличніших письменниць у світі.
Лесині твори звучать на різних мовах світу, на її честь у багатьох містах, країнах стоять пам'ятники.

Велика шана та земний уклін високому таланту, який виплекала українська земля!!!

          Використані джерела:
          https://uk.wikipedia.org/
          https://osvitanova.com.ua/