Людина бойової вдачі
і невмирущої душі
СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ :
«Вітчизни гідний син», «Майстер літературного цеху», «Невтомний трудівник» – це неповний перелік епітетів, якими нагороджували журналісти, письменники, приятелі Володимира Малика. Взірець творчості та натхнення для багатьох талановитих послідовників. Все це – про геніального митця Володимира Кириловича.
Народився Володимир Малик (справжнє прізвище Сиченко) 21 лютого 1921 року у селі Новосілки Бишівського району Київської області. Це була звичайна селянська родина, але в ній багато уваги приділяли освіті дітей.
В дитинстві Володимир часто ходив до бібліотеки, звідти він приносив купу книг, які читав з ранку до вечора. Тоді ж у нього зародилась любов до поезії. Після закінчення школи вступив на філологічний факультет Київського Університету ім. Т.Г. Шевченка.
Юнак швидко знайшов своє покликання, почав відвідувати літературні гуртки . Там Володимир вперше показав свої поезії, які згодом, у 1940 році, були опубліковані на сторінках столичного журналу.
Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році Малик насильно був вивезений до Німеччини. Як остарбайтер, майже три роки провів на примусових роботах. Звільнений у 1945 році американцями, повернувся на Батьківщину.
Тяжкі випробування підірвали здоров’я молодого юнака. В рідному селі його відходила мати. Заочно закінчив Київський Університет. За направленням спочатку вчителював на Київщині. У 1951 році одружився. Згодом, повністю присвятив себе письменницькій діяльності. В літературі дебютував у 1957 році поемою «Журавлі-журавлики» під псевдонімом Малик (прізвище дружини). Для дітей і юнацтва написав поеми-легенди :«Чарівний перстень» (1959), «Месник із лісу» (1962), «Червона троянда» (1963), «Микита Кожум’яка» (1967), «Воєвода Дмитро» (1972), прозові твори «Чорний екватор» (1960), «Новачок» (1965), «Слід веде до моря» (1975), «Двоє над прірвою» (1983).
Популярність принесли романи: «Посол Урус-шайтана» (1968), «Фірман султана» (1969), «Чорний вершник» (1976), «Шовковий шнурок» (1977). Історичній тематиці присвятив також романи «Князь Кий» (1982), «Черлені щити» (1985), «Горить свіча» (1992), «Чумацький шлях» (1993), «Князь Ігор» (1999).
За значний вклад у галузі літератури В. Малику було присуджено премію ім. Лесі Українки (1983), ім. Григорія Сковороди (1993), фонду Т. Шевченка (1994), ім. Панаса Мирного (2001 р., посмертно). Член Спілки письменників України з 1962 року. В житті письменник був чесною, скромною та доброю людиною. Все своє життя письменник прожив гідно, у великих творчих та плідних трудах.
Помер майстер українського історичного роману Володимир Кирилович Малик у віці 77 рокiв 31 серпня 1998 р., був похований у м. Лубни, Полтавської області.
“Історія – це застигле, давно відшуміле життя. Багатьом воно здається мертвим. А для мене – ні. Бо я знаю історію, і вона для мене, мов жива. Я чую далекий тупіт кінських копит орд Батия, що йдуть на Київ, уловлюю гіркий запах татарських вогнищ на стоянках, бачу тисячі худих, темних, жилавих батирів зі шкіряними хурджунами – мішками для здобичі, які треба наповнити добром киян. Але спершу тих киян треба перемогти, полонити або вбити, і тільки тоді все добро їхнє стане твоїм. Перш ніж стати письменником, я прочитав тисячі книжок – і не тільки про індійців чи шпигунів, а й наукових – і збагатив свою пам’ять знаннями про історію власного народу та історію людства. Тому історію я порівнюю з океаном. Незнаюча людина скаже – це безконечна водна пустеля. А для мене – це колиска життя. Інакше я нічого не написав би”, – так говорив письменник у своєму останньому інтерв'ю 1998 року, яке було опубліковане в 2018-му в газеті "Макарівські вісті".
Інтернет ресурси:
https://uain.press/blogs/volodimir-malik