До Дня української писемності і мови

   Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини.
   Ми українці і любимо свою землю, свій рідний край, з його багатющими народними традиціями, славною історією, мальовничою природою, мелодійною мовою.
   Згідно з Указом Президента 9 листопада 1997р. оголошено Днем української писемності та мови. А засновано його було значно раніше –ще в 1917 році – на честь преподобного Нестора Літописця. Він став достойним послідовником творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія.
   Мова – це найбільше і найдорожче добро кожного народу, це жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування.
   Пройшла наша мова тернистий і важкий шлях. Мову нашого простого українського народу передав нам у спадок і Григорій Сковорода, вдосконалив її І.П. Котляревський, а основоположником сучасної української мови став наш великий Кобзар – Т.Г. Шевченко. Він наказував нам, щоб ми любили, знали і вивчали її. Наш народ зберіг силу Кобзаревого слова.
   Мово! Пресвята Богородице мого народу З чорнозему, любистку, м'яти, з дніпровської води ,від зорі і місяця народжена.

   Мово! Мудра берегине! Ти не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

   Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія.

   Мово! Ти висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами, давала силу і здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, хто молився за тебе.

   Ти множила край веселий і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, наповнювала душі Божим сяйвом.

   Мово рідна! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом, возвелич і порятуй народ навіки!