Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
І голос твій нам душі окриля,
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема,

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема!

 

Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає,
А біль Афгану – на віки
В душі чомусь не замовкає…