Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема,

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема!

 

Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає,
А біль Афгану – на віки
В душі чомусь не замовкає…

   «Час і досі не загоїв рани, цей одвічний біль...»
Війна...., яке коротке і страшне слово... Це смерть, сльози матерів, наречених, що не долюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.